Ви є тут

Інтерв'ю з Бойко Віталієм Федоровичем - людиною з великим добрим серцем...

Заслужений юрист України, почесний член Асоціації правників України, член Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, голова громадської ради при Державній судовій адміністрації України, віце-президент Всеукраїнської суддівської асоціації, член ради громадсько-політичного об’єднання «Український форум». Суддя вищого кваліфікаційного класу.

Вивчаючи вашу біографію можна помітити, що в дитячі роки Ви були окрилені ідеєю стати начальником залізничної станції і мали спробу вступити до Київського залізничного технікуму. Потім склалось, що Ви стали студентом  технікуму підготовки культурно-освітніх працівників. Як такий шлях привів Вас до юридичної професії?

Ви знаєте, коли я служив у лавах радянської армії, протягом 3-х років, і після закінчення служби в мене виникло питання - куди йти далі? Я розумів, що не маю бажання працювати за отриманою спеціальністю, саме в цей час я отримав спеціальність за назвою  «організатор та методист клубної роботи». Я розумів, що маю обрати іншу професію. І ось, одного разу, заступник командира частини запросив мене на бесіду та  запропонував поступити в юридичний інститут. Я сумнівався щодо того чи поступлю. Хвилювався, розмірковував. Але набрався сміливості і все ж таки дізнався, які екзамени потрібні для вступу. Там були потрібні гуманітарні предмети: історія, іноземна мова і російська мова. Я сумлінно готувався до іспитів. І ось, мене достроково мобілізували, я поїхав здавати вступний іспит і став студентом. Треба сказати, що в моїй родині не було юристів. На той час стипендія була 460 рублів. А в армії я отримував заробітну плату 375 рублів. Це немаленькі гроші для студента. В процесі навчання мені неймовірно сподобалась ця професія. Особливо мені подобалось проходити ознайомчу практику в різних підрозділах правоохоронних органів. І ось, саме після цього, я зрозумів, що саме суддя має бути найбільш кваліфікованим юристом, бо там розглядаються сімейні спори, кримінальні справи і питання авторства-широке коло інтересів. І я 1 з 15 студентів вирішив піти на судову роботу. Я хотів повернутися на батьківщину, на Чернігівщину. Проте мені казали, що там плинність кадрів дуже маленька. Тоді я обрав Дніпропетровщину. І поїхав туди на стажування, а саме в Кіровський район. І ось, суддя подала заяву про звільнення за станом здоров’я.  І мене обрали на цю посаду в 26 років, 123 тисячами голосів виборців, які  голосували за мене. Так я і пропрацював там 13 років.

Якими були Ваші студентські роки? Чи був момент, який закарбувався у пам’яті на довгі роки?

Неймовірно цікавим був сам процес навчання. Неможливо не сказати також про те, що протягом 2-х років я проживав на приватній квартирі. І ти сам мав турбуватися про своє утримання. Нас проживало 5 чоловік у квартирі, і це була справжня команда!

Закарбувалися в  пам’яті наші  семінари. Ми  вчилися коли почалася Хрущовська відлига 1959- 1963роки  і зростав сам  культ Хрущова. На  семінарах, ми намагалися випитувати у викладачів політичних наук цікаву інформацію. І саме під час цих семінарів  підіймалися такі спори та інформація, яка була недоступна , так кажучи,  для «стороннього вуха». Пам’ятаю про вечори танців та музики, які влаштовувались на першому поверсі в нашому корпусі, куди сходилися хлопці та дівчата. Це були неймовірні вечори, які б хотілось повторити.

Також мені у пам'ять врізалися спогади, як дружньо ми будували гуртожиток. Робили фундамент, будували стіни. І ось,  після цього я переселився в гуртожиток і прожив в там ще 2 роки. Це зовсім інші емоції. Саме після переселення в гуртожиток, я краще дізнався саме місто Харків. Неймовірно красивий нічний Харків. Також гуртожиток розвинув у нас наші кулінарні здібності.

Характеризуючи сучасний стан в державі, без чого на Вашу думку неможливо обійтись особі, яка прагне досягнути своєї мети : без грошей, без знайомств чи все ж таки без знань?

Людина повинна бути обов’язковою та відповідальною. Якщо щось комусь пообіцяв – обов’язково це виконай. Це і є запорука успіху.  Професійність - це для мене на першому місці! Якось у своєму житті я обходився без грошей, без «руки», мене призначали на посади саме через мої якості та здібності. Де тільки не звільнялася посада, мене ставили на неї. Так що мою професію можна назвати кочовою. Характеризуючи сучасність, можна сказати про те, що багато хто бажає вирішити питання «нахрапом», а не за допомогою закону. Проте, як так можна робити, якщо ми будуємо правову державу? Головний принцип-дотримання закону! Дуже важливо, щоб кожна людина діяла  в межах, які їй дозволені, і на підставі закону яка існує. Така людина викликає повагу до себе.

Думаю, що Ви пам’ятаєте свій перший суддівський вирок. Поділіться, будь ласка, яку справу Ви розглядали, та які емоції переповнювали Вас в ту мить?

 Цей день я запам’ятав на все життя. 25 серпня 1963 року мене призначили на посаду судді. Прийшовши 26 серпня на роботу, мене повідомили про те, що суддя захворів, а справ в нього було чимало, сім чи вісім справ, в тому числі виселення з квартири у зв’язку з втратою трудових зв’язків з підприємством,різні справи з поділу майна між подружжям і кримінальна справа  «три на три», побилися сусіди біля колодязю.  І ось уже о пів на 11, переді мною 3 підсудних, 3 потерпілих - 6 учасників процесу та 10-15 чоловік свідків. І ось я сиджу в нарадчій кімнаті, думаю, писати я буду до ранку. Подумавши, я приймаю рішення оголосити лише результативну частину вироку. А це можна робити лише у цивільному процесі , і ні в якому разі у кримінальному процесі. Махнув на все рукою, та оголосив їм усім громадську догану. На наступний день,  я проконсультувався у судді стосовно з цього вироку. І ось він мені вказав на мої помилки. Ось таким був мій перший вирок.

Чи маєте Ви дивів, з яким йдете по життю?

Так, я керуюсь висловом «Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні!»

Побажання та настанови майбутньому поколінню юристів.

Юрист, це така спеціальність, яка обв’язує знати закони, та виконувати їх. Бажаю кожному стати професіоналом своєї справи, щоб вам не було соромно за роботу, яку ви виконуєте. Вчитись, усвідомлювати свою спеціальність та з гордістю нести звання юриста-це головне, що ви маєте виконувати на даному етапі свого життя.

Наші партнери